Великокопанівська сільська територіальна громада

Херсонської області

Прощаються із Великокопанівською школою її випускники

Дата: 25.06.2019 10:15
Кількість переглядів: 857

Прощавай, рідна школо!

Низький уклін тобі від нас – випускників!

Проходять дні. За вікнами залишається дитинство. Ми випускники 11 – х класів стаємо дорослими, бо на порозі – вибір свого майбутнього. Все це буде. Та, проте, зараз сумно щемить серце, на очі набігає непрохана сльоза: ми прощаємось з друзями, з дорогими нам вчителями, рідною школою. Скільки дзвінків ми вислухали, скільки перерв веселились, скільки уроків перехвилювались.

Тут панує особлива атмосфера домашнього затишку, любові, радості і довіри. Тут кожен почувається як удома. Тут мудрі вчителі і гарні учні. Ні, звісно, вони не ідеальні, вони – звичайні діти. Але тут їм по-справжньому комфортно. Тому так щемно і так сумно залишати їм рідну школу. Але життя не стоїть на місці. Підросли дітлахи і їм пора вирушати у доросле, самостійне життя. Рідна школа дала їм гарний старт, навчила жити і знайти себе у цьому бурхливому світі. Вони все життя з вдячністю згадуватимуть про роки перебування у школі.

Ну ось і все…Вже більше ніколи ми не почуємо кроки вчителя, котрий поспішає до нас на урок; вже ніколи не заб’ється серце в пришвидшеному темпі від слів «дістаємо подвійні листочки»; вже ніколи ми не будемо червоніти, стоячи біля дошки чи вмовляючи вчителя перенести контрольну ще на тиждень; не посміємося всім класом над тим, що хтось впав зі стільця чи бовкнув якусь дурницю; ми вже ніколи не запишемо у щоденник домашнє завдання і не будемо поспіхом списувати математику з чужого зошита на перервах. Ми вже не будемо однією великою компанією відмінників і бешкетників, скромників і веселунів, розумників і невігласів. Звичайно, ми будемо бачитися, але це вже не те. Це буде зустріч особистостей, що відбулися, дорослих людей зі своїми дорослими проблемами, котрі зараз, можливо, дивляться на нас з посмішкою, адже вважають наші сьогоднішні проблеми по-дитячому наївними і перебільшеними. Але це потім, а зараз… зараз ми вже здаємося собі дорослими. Так швидко минуло останнє дитяче літо і новорічні свята, весна полонила у свої обійми природу і зовсім скоро у наших серцях пролунає дзвінок, котрий засвідчить, що потяг, котрий називається «Школа», відходить від нас назавжди. Дуже швидко забудуться всі образи і непорозуміння, залишаться лише гарні спогади; ми сумуватимемо за тими безсонними ночами, що проводили у підготовці до контрольних; виникне непереборне бажання постояти біля шкільної дошки, розв’язуючи задачу, чи написати диктант, розповісти вірш чи виконати практичну роботу з географії.

З сумом і любов’ю ми згадаємо наших вчителів: серед них є любителі афоризмів і тонких підколів, філософських повчань і просто жартів, рефератів, написаних від руки і віршів, що розказані з душею, діамантів і наших власних думок. Нам так захочеться ще раз станцювати вальс чи підготувати концерт до Дня учителя, поставити новорічну казку чи намалювати плакат, увімкнути на перерві музику і танцювати під хіти нашого дитинства, розігрувати однокласників і влаштовувати маленькі свята на День народження; насміятися до болю в животі, приходити до школи і почувати, що тут тебе приймають таким, яким ти є.

Ми були не всі ідеальними учнями: інколи тікали з уроків, списували контрольні, не виконували домашніх завдань, прирікалися з педагогами і бешкетували на перервах. Але, не зважаючи на це, ми сподіваємося, що нас будуть згадувати лише в позитивному ракурсі. Ми будемо пам’ятати всіх. Адже річ не у тім, хто був найрозумнішим, найкрасивішим, найвеселішим, а у тім, що усі ми були, і, сподіваємося, залишимося одним цілим, нехай з різними характерами і здібностями. Пам’ятайте, хто постійно відпрошував нас з уроків і малював плакати, хто організовував усі концерти і так голосно розповідав вірші, хто завжди всім допомагав з математикою, хто перебував у постійному пошуку списування, хто вас смішив і забавляв, хто любив потеревенити і пофілософствувати. Школа навчила нас багатьом речам: розглядати історичні події в просторі і розмірковувати про політику, любити літературу і живопис, розрізняти «золоту» і «срібну» епохи, імпресіонізм і реалізм.

Тепер ми знаємо, чому розвалився СРСР, і вміємо складати бізнес-плани, знаємо ноти і Закони Ньютона, бачити сузір’я на нічному небосхилі. Ми вміємо працювати у всіх програмах Майкрософт, писати твори, робити перев’язування і навіть вираховувати ймовірність тієї чи іншої події.

Ми можемо порозумітися з іноземцем англійською і німецькою мовами, грамотно пишемо і вдумливо читаємо і ще багато-багато чого.

Хоча, давайте залишимо ностальгію на потім, а зараз краще насолоджуватися тим, що залишилося і цінувати його трішечки більше, ніж раніше. Попереду ще стільки цікавого і незабутнього!

Втім, найголовніше, що ще встигнуть зробити випускники – щиро подякувати рідній школі і всім, хто впродовж багатьох років докладав зусиль, щоб із жовторотих пташеняток виросли красені орли і красуні горлиці.

Адже ми засвоїли головний урок – бути Людиною. За будь яких обставин, при будь-яких посадах і статках.

Сьогодні ми хотіли б низько вклонитися нашим вчителям, наставникам, нашим мудрим педагогам, щиро подякувати усім працівникам школи та своїм класним керівникам Олексюк Олені Анатоліївні та Кривошеї Віталію Миколайовичу.

Ми вам вдячні за все, що ви для нас зробили впродовж років навчання, ми на все життя збережемо у наших серцях пам’ять про рідну школу і про вас, хто навчив нас жити на світі.

З повагою і любов’ю  випускники 2019 року


Коментарі:

Ваш коментар може бути першим :)

Додати коментар


« повернутися

Коментування статті/новини

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь