Мерзликіна Людмила

10 квітня моєму однокласнику Андреєву Миколі Миколайовичу виповнилось би 64 роки. Цей вірш присвячую Дню пам’яті Героя.

Однокласнику

Летять роки, як лебеді у вирій

Життя іде, його не зупинить.

Серед могил і серед дерев високих

Твій обеліск видніється завжди.

Такий красивий, мужній і високий

Стоїш з планшетом у руці.

Ще мить і ти злетиш у даль високу

У той далекий вересневий 1987 рік.

 Коли твою останню лебедину пісну

На крилах у вирій птахи віднесли.

Ти капітан, заступник командира,

Ти льотчик першого класу, ти Рятівник.

Афганських робітників із міста Газні

Це ти від смерті захистив

Проклятий Стингер у вертоліт влучив.

Палаючу машину ти в сторону відвів,

А сам загинув.

То був останній 142 бойовий політ.

За мужність і відвагу отримав орден

Червоного прапора посмертно ти.

Я пам’ятаю тебе, однокласнику мій

Як разом твори ми писали,

Задачі розв’язували складні,

Як у тебе всім класом списували завдання,

Бо знав алгебру і фізику найкраще ти.

Макети літаків, які ти в клас приносив

Як заздрили тобі ми, і прозвище

Коля-льотчик пасувало лиш тобі.

Як на суботниках працювали, відпочивали

І мріяли про майбуття.

Як з камерою літав, як з вертольоту

Кіно знімав про рідний край.

Про простори широкі, про сади квітучі,

Про людей трудівників.

Ти на рідній землі свій слід залишив.

Ми будем пам’ятати тебе завжди

А наші діти і онуки не забудуть героя

І будуть вдячні навіки тобі

Однокласниця Мерзликіна Людмила