Слоцька Л.С.

Україні.

Україно моя, Батьківщино,

Століттями в горі, зневірі, тривозі,

Як та перепілочка сива,

Що вивела пташеняток при битій дорозі.

Як могла ти своїх діточок піднімала,

Слабкими вкривала крильми,

Щоб чорна ординська навала

Брудними не топтала чобітьми.

А скільки тих орд по степах пролетіли

За довгі віки усіх не злічить.

Та діти зростали, діти міцніли

І матір ішли боронить.

Бо ж пам'ять, історію, мову – все сплюндрували,

Казали, що ми є ніхто, ми хохли.

Та вірні сини до бою ставали,

Щоб діти і внуки українці були!

Змінилась епоха, просвітліли народи,

Здавалось, усі зрозуміли вже істини суть.

Та знову навала суне зі Сходу

І знову синочки до війська ідуть.

І знов, як колись матері їх чекають,

Сивіють в безсонні ночей,

І в щирій молитві Бога благають

Поверни нам живими наших дітей.

Батьківщино моя, Україно,

Крізь морок ти гідно свій хрест пронеси,

Воскреснеш, повстанеш з руїни,

І змучені душі життям надихнеш!