Великокопанівська об'єднана територіальна громада

Херсонської області

Буганов М.І.

Рідна мова

Рідна мова веселкова,

Мов водиця з джерельця,

Нею файная розмова,

І кохання у серцях.

Нею «Мама»,- перше слово,

В РАЦсі заповітне «Так!»,

Нею неньки колискова,

Думки в творах і словах.

Нею йдуть уроки в школі,

Нею всі звучать свята,

Вільна, ніби вітер в полі,

І велична, і свята.

Рідна мова українська,

Солов’їна й материнська,

Ти співуча й чарівна,

В світі ти така одна.

 

Свято Миколая.

Свято Миколая наступає,

З нетерпінням дітвора його чекає,

Миколай добру дітей навчає,

Людям у біді допомагає.

Миколайчик діток приголубить,

Адже він їх дуже любить.

Тим, хто старших поважає,

Вранці подарунком привітає.

Свою справу Чудотворець добре знає,

Від хвороб очей нас зціляє.

Мир і злагоду у сім’ї посилає,

Та у морі моряків оберігає.

Тож із чистою душею свято зустрічає,

Ворогам своїм усе прощайте.

Свято Миколая кожен знає,

Бо воно зимові релігійні свята починає.

 

 

Ода рідній матусі

Хто нас народжує і доглядає,

Хто колискові в дитинстві співає,

Хто казочки перед сном нам читає.

Хто нас до школи щодня проводжає,

Та з дискотеки вночі нас чекає.

Хто нам готує, пере й прибирає,

Й про наші справи усе вона знає.

Хто приголубить і поцілує,

Й ласкаву усмішку нам подарує.

Це жінка-бабуся й жінка-матуся,

Жінкой хранителем дома я звуся.

Хоч полом слабким мене називають,

Я сильна духом, про це усі знають.

Я жінка-вкраїнка добра всім бажаю,

Як ангел-хранитель від бід захищаю.

Жінка-українка моя матуся,

Щодня за здоров’я її я молюся.

Тож маму рідненьку любіть й поважайте,

Чим можете їй допомагайте.

Бо рідна матуся у Вас одна,

Ласкава, красива вона й чарівна.

Я мамой своєю завжди горжуся,

За добрі справи їй низько вклонюся.

 

Памяті героїв Крут

Коли Українська Народна Республіка була,

На неї Радянська Росія війною пішла.

Три армійські групи лютували,

Та з кількох напрямків на Київ наступали.

Центральна Раді регулярної армії не мала,

Тож на захист Вітчизни молодь стала.

У січні вісімнадцятого року мороз лютував,

Сотник Омельченко з студентів загони формував.

Триста легенів біля Крут оборону займали,

Й шеститисячному війську росіян протистояли.

Пять годин атаки українці відбивали,

Але ворожі сили їх зімяли.

Щоб полоненими не стати,

Бійці Студентського Куреня почали атакувати,

Майже всі в атаці полягли,

А двадцять сім в полон захоплені були.

Лизогуб, Попович, Кальченко, Тарнавський,

Шульгин, Ганкевич, Пипський, Соколовський,

Більшовики до смерті їх засудили,

А вони співом гімну «Ще не вмерла Україна» її зустріли.

Росіяни студентів розстріляли,

Але селянам поховати їх не дозволяли.

Декілька бійців, що врятувались,

Діяли сміливо й не здавались.

Вони вночі залізничну колію розбирають,

Та наступ Червоної гвардії зупиняють.

Коли більшовиків з України прогнали,

Двадцять вісім полеглих під Крутами урочисто поховали.

На Аскольдовій горі хор Котиця співав,

А Грушевський із траурною промовою виступав.

Тож історію України треба знати,

Подвиги своїх героїв пам’ятати.

Дітям та онукам про них розповідати,

А їхні могили постійно доглядати.

 

 

Бережіть рідних бабусь

Наші бабусі хоча і старенькі,

Але душею вони молоденькі,

Досвід безцінний ріднесенькі мають,

І дуже багато уміють і знають.

 

Прясти, співати, відпочивати,

На вечорниці піти погуляти,

Пестити внуків, обійстя прибрати,

З любов’ю худобу свою доглядати.

 

Вишити блузку, килим зіткати,

Для цього вміння потрібно мати,

Все, що бабусі зробили і мають,

Старанно внуки його зберігають.

 

Я шаную і люблю рідну бабусю,

За її здоров’я щоденно молюся,

Ласку бабусі щораз відчуваю,

Від біди і хвороб її оберігаю.

 

Бабуня – мама моєї матусі,

Тож нею я дуже горджуся,

Бабуся і мама дружно живуть,

Так приклад повчальний дітям подають.

 

Писанки, крашанки

Невід’ємною частиною Великодня писанка є,

Бо вона зародження життя дає,

Розмальовані й фарбовані яйця оберегом вважали,

Тож їх цілий рік зберігали.

На Вкраїні їх по-різному оздоблювали, розмальовували й фарбували,

Тому вони такі назви мали:

«Писанки», «мальованки», «крашанки»,

«Шкрябанки», «дряпанки», «крапанки»,

В писанкові мотиви й орнаменти природу обирали,

Бо її на Україні шанували,

Найчастіше небесні світила, землю й воду зображали,

Крім цього багато чого малювали.

«Грабельки», «кривульки», «драбинки», «вітрячки»,

«Заячі вушка», «баранячі рожки», «дубові листочки»,

«Гусячі лапки», «барвінки», «віночки»,

«Квіти», «колосочки», «рибки», «огірочки»,

«Півники», «бджілки», «зозулині черевички» й «павучки».

За народним повір’ям вважали,

Що освячене на Паску яйце магічну силу мало:

Якщо освяченим яйцем голови худоби торкнутися,

То вона буде плодитися й водитися.

Якщо водой, з опущеною крашанкою вмиватися,

То цілий рік красивим будеш залишатися.

Якщо освячене яйце на вікні буде лежати,

То … хазяїн пожеж не буде мати.

 

Прикмети осені

Восени я вранці просипаюся,

Й осінньому сонечку всміхаюся.

Соловей на калині гойдається,

Його спів над селом розливається.

Золотаве листя землю покриває,

Й про прихід осені нас сповіщає.

Журавлі ключем у вирій відлітають,

В небі курличуть, сумно співають.

Буйний вітер свище, дерева ламає,

Сизий туман долину вкриває.

Холодні дощі часто ідуть,

Селянам врожай зібрать не дають.

Ось уже і Покрова прийшла,

Перші морози вона принесла.

Дні убувають, ночі прибавляють,

До рівнодення нас наближають,

Під дощем на гілочці

Старий шпак гойдається,

З нами сумной піснею,

До весни прощається.

 

 

.

Моя Батьківщина

Ти велика і багата рідна Україна.

І квітуча і красива моя  Батьківщина.

Вона ніби та дитина живучи зростає.

Як калиновий садочок вона розквітає.

Її гнобили віками, міста руйнували.

А в неї були герої, свободу кували.

То будь славна, Україна, вільна та здорова.

В тебе є така співуча українська мова.

Дай же, Бог, тобі Вкраїна, вічно розквітати.

І у себе на шляху лихоліть не знати.

 

 

 

Ромашки

Вийшли в поле вранці першоклашки

Назривати квіток польових,

Їх вітали радісно ромашки,

Що вливались в росяній траві.

 

Закружлявши в веснянім таночку,

Рученьки до сонця підняли,

У прекраснім чарівним віночку

На малу голівоньку лягли.

 

Увібравши свіжий подих вітру,

Перли із краплиночок роси,

Веселкову створюють палітру

Ніжності, любові і краси.

 

Квітки променисті, сніжно-білі,

Сонечком всміхаються діткам,

Щастя подарують мамі милій,

Що дає тепло і ласку нам.

                                                            

Бій у провінції Герат

Перша зграя граків прилетіла,

І весна в свої права вступила,

Одного дня, як тепле сонечко світило,

В Болграді мама сина народила.

 

За походженням батьки селянами були,

Тож у Великі Копані на проживання прибули,

Олексійка змалечку бабуся доглядала,

Ласку материнську і турботу проявляла.

 

Хлопчик вісім класів школи закінчив,

Потім у Херсонське ПТУ вступив,

Там він спеціальність арматурника дістав,

Й Цюрупинському БМУ гарно працював.

 

По путівці військкомату курси водіїв кінчає,

Й посвідчення водія всіх категорій здобуває,

Майже дві доби буня Віра не спала,

В армію онука-сина проводжала.

 

У Майкопі Олексій присягу приймає,

Потім водієм в Афган служить вирушає,

Лиш одне від командира він знає,

Що афганському народу помагає.

 

З обох боків на вузькі дорожні перевали,

Вкриті чагарником високогори нависали,

Часто наш боєць по цих дорогах проїжджав,

Йдля бойових завдань боєприпаси доставляв.

 

Над афганськими горами сонце підіймається,

По одній з таких доріг колона пробирається,

Ворог в засідці в ущелині ховається,

Бій у провінції Герат розпочинається.

 

У горах загін душманів засідав,

Із гранатомета раптом постріл пролунав,

Олексій, що їхав попереду, став,

Враз його «Урал» багаттям запалав..

 

Поранений герой миттєво рішення приймає,

Вискочивши із кабіни, на узбіччі залягає,

Свій автомобіль він у безодню відправляє,

Так іншим машинам дорогу звільняє.

 

Вірні побратими Олексія підібрали,

Через лічені хвилини його вже не стало,

Високо Вітчизна цей подвиг оцінила,

Медаллю «За відвагу» його нагородила.

Копанці про односельця пам’ять зберігають,

Його іменем одну із вулиць називають.

 

Присвячується воїну-афганцю Кононенко Олексію.

 

Ведмідь і сорока

Топтигін-Мішка косолапий,

Має дужі й сильні лапи.

Восени їсть з апетитом без морок,

Щоб накопичить на зиму жирок.

 

Ретельно готується взимку поспати,

Лапу солодку свою посмоктати.

Старанно ведмідь підбирає барлогу,

Щоб в ній до весни спочивать без тривоги.

 

Поблизу барлоги росла осока,

На ній в гнізді проживала сорока.

Вона не каркала й не спала,

Мішуткин сон охороняла.

 

Якщо хижак Ведмідя чіпає,

Сорока подруг на поміч скликає.

І стая сорок хижака клюють,

Й Топтигіну спати спокійно дають.

 

Навесні від каркання сороки Мішка просипається.

Й весняному сонцю посміхається.

Він каркуші кусок сиру дарує,

Бо вона його сон зимовий чатує.

 

Вірш-іллюстрація до однойменного оповідання в підручнику «Читанка для 3-го класу».

 

Великдень.

Коли земля своє лоно відкриває,

Великодня ніч наступає,

Церкву рушники святкові прикрашають,

Священики службу починають.

 

Біля церкви запалене хлопцями вогнище палає,

В кожній хаті на покуті лампадка загорає.

Хто у Великодню Ніч спати не лягає,

Тому Бог здоров’я добавляє.

 

Церковні дзвони до церкви закликають,

Святково вдягнені прихожани в церкву вирушають.

В кошики, накриті вишитими рушниками клали,

Те, що в церкві святити мали;

 

Паску, сіль, крашанки,

Соль й бутилочку горілки,

Сир, пшоно, порося, хрін, рибу, мачок,

Йдля точіння ножа брусачок.

 

Святити курку на Паску забороняли,

Бо курка начебто Ісуса-немовля із ясел вигрібала,

У рочистий вхід до храму під дзвони починають,

Далі обхід церковної служби довкола храму триває,

А хор «Христос воскрес» співає.

 

Коли священики  святить Паску кінчають,

За свяченим люди додому поспішають,

Бігцем один одного обганяють,

Якщо раніше сусіда з церкви прийдеш,

 

Будеш щасливим і довго житимеш.

Хто з свяченой Паской на руках поріг переступає,

Тричі вголос промовляє:

«Свята паска в хату ступає, вся нечисть із хати втікає»

 

За святковим столом родина збирається,

Й свяченою їжою пригощається,

Святкову трапезу їдою пасхи починали,

Потім священими крашанками ласували.

 

Якщо верх, зрізаний з ласки, корові дати,

То вона більше молока буде давати,

Якщо після обіду води години дві не пити,

Той на жнивах у полі не будеш її хотіти.

 

Рештки Великоднього обіду будь-куди не видикай,

А у місце, де ніхто не ходить закопай.

Шкарлупи свячених крашанок на палицях на городах тримали,

Щоб вони з землі усяку нечисть проганяли.

 

Кришки від паски коло хати розсипали,

Щоб з них квіточки «маруньки» виростали,

Кістки з свяченого порося треба закопати,

Щоб від граду лиха не мати.

Пшоно курчаткам посипали,

Щоб воно їх від сорок і ворон оберігали.

 

Якщо на Великдень ясно буде,

То через три дні дощ піде,

Якщо хмарно й дощ іде,

То гарний врожай буде.

 

На Великодні свята люди між собой браталися,

Й тричі «Христос Воскрес» і «Воістину воскрес» вітаються.

Три дні у церкві святкова служба правиться,

Й хатня робота, крім кормління худоби забороняється.

 

Жінки й діти до бабусі в гості ходять,

Паски, крашанки, хустки, як гостинці носять.

Хлопці дівчат водою на Великдень обливали,

А дівчата писанки їм дарували.

 

На Великдень молодь розважалась, збавлялась,

В різні ігри гралась:

Грали в «навбитки», хитромудрі робили «запіки»,

Полюбляли гратись в «котючки».

 

На свято влаштовували гойдалки,

А дівчата, по обіді три дні водили гагілки.

На свято Паски Христової природа оживає,

Навкруги усе радіє, торжествує, сяє,

Хто на Великодень помирає,

                                                                                     Його душа в рай потрапляє.                                                                                                                                  

 

Великий церковний пост.

Від Масляної до Паски ми постили,

Скоромні страви зовсім не їли,

Старались менше розважатись,

Душею й тілом очищатись.

 

Борщ з рибою, олією,

Картопляні й круп’яні юшки,

Варену картоплю, капусту з олією,

Кисіль і галушки.

 

Пироги й вареники з картоплею й капустою ми вживали,

Квашеною капустою й солоними огірками ласували.

Із задоволенням узваром й бурячковим квасом запивали.

 

Найбільшими заборонами перший тиждень посту виділяється,

Його перший день – «жилавим» понеділком називається.

Ранком цього дня снідать не сідали,

Щоб не нагрянув Касіян, до дев’ятої години спали.

 

Гарячих страв в понеділок не вживали,

«Жилянки» - коржі з житнього борошна випікали,

У «жилавий» понеділок намагались не працювати,

Особливо прясти і снувать.

 

На четвертому тижні посту, в середу,

Обрядову страву «Хрести» випікали,

Прісне печиво, що форму хреста мало,

Перед випічкою його маком посівали,

 

Його оберегом від злих чар вважали.

 

«Хрести» у засіки з посівним зерном кидали,

Частково волам і коням давали,

Решту «хрестів» на полі з’їдали,

Коли першу борозну орали.

           

 

                              Верба і калина – символи України.                             

                                                                                                                                                        Слова і музика М.І.Буганова.

Навесні, навесні, як пригріло сонце

Посадив калину я під своїм віконцем.

Тож її я поливав та щодня доглядав,

Тоді я справжнім патріотом України став.

 

Приспів:

 Червона калина – символ України,

Головне деревце моєї Батьківщини.

 

Восени, восени, як сідало сонце,

Палала калина під моїм віконцем.

В неї ягоди червоні, ніби намистини,

А листочки зелененькі, як очі в дівчини.

 

Приспів:

Червона калина – символ України,

Головне деревце моєї Батьківщини.

 

На лугу, на лугу, та й біля криниці,

Посадив я від душі деревце вербиці.

То ж її я поливав та щодня доглядав,

Тоді справжнім патріотом України я став.

 

Приспів:

Зелена вербиця – символ України,

Головне деревце моєї Батьківщини.

 

На лугу, на лугу, та й біля криниці

Виросла красивая  дівчина-вербиця.

То ж її я поливав та щодня доглядав,

Тоді справжнім патріотом України я став.

 

Приспів:

Верба та калина – символи Вкраїни,

Головні деревця моєї Батьківщини.

  

 

Вербна

У Вербну Суботу, в церкві,

Гілочку верби ми освятили,

По дорозі додому зустрічних,

А дома домочадців нею «били».

 

Б’ючи, голосно говорили:

«Не я б’ю, верба б’є,

За тиждень – Великдень настає,

Будь великий, як верба,

 а здоровий, як вода,

а багатий як земля».

 

Освячену вербу хазяїн на покуті тримає,

За образи закладає, бо вона магічну силу має:

Якщо свячену вербу  посадить біля криниці,

То з неї нап’єшся чистої водиці.

 

В господарстві, де росте свячена вербиця,

Хліб буде родиться, і скот плодиться.

Якщо гілочки верби, що їх встромляють в землю, проростають,

Дівчина чи хлопець цього року одружитись мають.

 

Якщо навар із верби пити,

Не буде голова боліти,

Якщо хвора дитина у воді з вербою купається,

То вона хвороби позбувається.

 

Якщо освячені вербові гілки проти вітру кидають,

То вони бурю-громовицю відвертають,

Хто в чистий четвер наваром із верби умивається,

То цілий рік красивим і чистим залишається.

  

 

Весна

Весна теплом дихнула за вікном,

Зазеленіла на луках травичка,

Дерева вкрили бруньки невеличкі,

Водою стало сніжне полотно.

 

Ласкаве сонечко вгамовує вітри,

Дає Природа теплі, гожі дні,

Допомагає цим Сестрі-Весні,

Життя, що взимку вмерло відродить.

 

Польові квіти палітрой зацвіли,

Струмки,  співаючи у ріки потекли,

Подув південний, тихий вітерець,

Теплом повіяло, прийшов зими кінець.

 

Дихнув життям увесь рослинний світ,

Над луками комахи загули,

Пташки у небі пісню завели,

Зібрались в лісі звірі на обід.

 

Земля збадьорилась, покинувшись від сну,

Убравшись у зелені шати рясно,

Рослини й звірі, і комахи й птаство,

Усе вітало радісно весну.

 

 

 

Весняні прикмети і свята

Перші промені тепла

Весна рання принесла.

Перші крапельки дощу

Всіх веселкой пригощу.

 

Пташки весело співають,

Весну красну зустрічають.

Вже й струмочки потекли,

Перші повені прийшли.

 

Біло-сніжні проліски з’являються,

Бруньки на деревах розпускаються.

З нами люта зимонька прощається,

Ну а братці-українці в Масляній купаються.

 

Вже й жіноче свято на поріг ступає,

А чоловіча половина всіх красунь вітає.

Ластівки під стріхи прилітають

Й українців з Благовіщенням вітають.

 

На душі в нас радісно й ніякої тривоги,

Наступили 1 Травня і День Перемоги.

Білим кольором вишні цвітуть,

Й хмари хрущів над ними гудуть.

 

Восени пахне яблуками

В яблуневому саду джмілі літали,

Й день осінній тихий зустрічали.

Бачать яблуко із дерева упало і лежить,

А із нього сок, як солодкий мед біжить.

Яблуком джмілі смачненько смакували,

Та з радістю захід сонця зустрічали.

Іздалека цвіркунова пісня долітала,

Й знов на землю яблуко впало,

Далі цвіркун тихо сидів,

Й над ним сполоханий птах пролетів.

Десь за лісом, у нічному небі зірка засіяла,

Й знову цвіркунова пісня залунала.

Ось уже по небу й місяць пропливає,

Яблуневий сад нас пахощами пригощає.

 

 

 

Вчителю рідний.

Вчителю рідний, вчителю любий!

Низько вклонюся тобі до землі.

Де б не бував я й куди б не поїхав,

Завжди зі мною ти будеш в житті.

 

Добрий і ніжний, ласкавий й красивий,

Я тебе згадую вдень і вночі.

Скільки терпіння, тепла і поваги

У Вашому серці і Вашій душі.

 

Ви нас навчали писати й читати,

Й добрі поради вчасно давати.

Щоб ви сто років щасливо жили,

Нам у життя путівку дали.

Слова і музика М.І. Буганова.

 

Жіноча коса

Жіноча коса – справжня краса.

Дівоча коса як ранкова роса.

Вона хлопців милує й їх серця чарує,

Українським красуням вона дуже пасує.

 

Вишита блузка й синьо-жовта стрічка, вплетена в косі,

Це ознаки дівочої краси.

Жінки все більше так вдягаються,

Отож традиції на України повертаються.

   

Дівчата-вкраїночки

Свято Восьме Березня весняне й веселе,

А які красиві на Вкраїні села,

Найгарніші в світі дівчата-вкраїночки,

Чарівні та ніжні українські жіночки.

 

Кароокі українки радість нам дарують,

Навкруги все розквітає, як вони цілують,

Найдобріші в світі дівчата-вкраїночки,

Вірні у коханні українські жіночки.

 

Де ще є така душа, чиста і духмяна,

Ніби квіточка вона, очі полум’яні,

А сердечко тьохкає, як скрипочка грає,

Це дівчина-українка у гаю співає.

 

 

 

Екскурсія-паломництво утрьох.

В листопаді, у суботу, вчителі утрьох,

Поїхали на «сімці» на екскурсію,

Ну десь з восьми годин до чотирьох.

Щоб самим побачити й узнати,

А потім учням показати й розказати.

 

Скажу вам не для красного слівця,

Нас дивували й чарували:

Природа, історичні і святі місця.

Хоч ми й недовго біля Конки і Дніпра були,

Вони нам сил й здоров’я додали.

 

Нас українська сатира завжди звеселяла,

Й трішечки здоров’я додавала.

Щоб про неї більше знати та не на словах,

Відвідайте хатину, пам’ятник Остапу Вишні у Кринках.

На човні там можна порибалити,

Відпочити й на мангалі шашличок підсмажити.

 

Якщо людина Богу поклоняється,

Її душа духовна очищається.

Тож, друже, вір не вір,

Здійсни паломництво у Корсунський жіночий монастир.

Якщо цікавитесь красою

І хочете позбутися душевних ран,

Відвідайте Новокаховський Свято-Михайлівський Храм.

 

Про історію Таврії хочеш більше знати,

У Чорнянці та Козацькім треба побувати.

Там є залишки палацу і приміщень складських,

Їх колись побудували граф Мордвінов та князь Трубецький.

 

Поклонімось тим, хто життя не жалів,

Від фашистської чуми нас захистив.

Братська могила й обеліск слави у Дніпрянах,

Нагадує живим про солдатські рани.

Заслуговує від нас земного поклону.

Скромний пам’ятник бійцям п’ятого мінометного батальйону.

 

Тож подорожуйте, якщо час маєте,

Про малу Батьківщину більше узнаєте.

 

 ( Враження від екскурсії вчителів Буганова Миколи Івановича, Сокровищика Юрія Веремійовича та Мухіна Олексія Івановича)

 

Зимовий ранок

Зимовим ранком сонечко вставало,

Й яскравим промінням усіх ласкало.

Вночі маленький сніжок пролетів,

Й доріжки, ніби ковдрою покрив

Під ногами сніжок скрипів, ніби співав,

Та від сонечка, мов золото блищав.

З димарів, як хмари дим почав летіти,

То люди почали в хатах топити.

Дзвінкі голосочки на вулиці зазвучали,

То діти із радістю у сніжки грались,

Та з задоволенням на санках катались.

У дворі синички й снігурі сиділи й чекали:

Коли курям корм почали давати,

Щоб разом з ними посмакувати.

На галявинці біленький стояв мужичок,

То був зроблений дітьми сніговичок.

Замість шапки на ньому каструлька,

Замість носика – морквинка,

У руках він мітлу тримав,

І нею ворон відганяв,

Яскраво сонечко світило, очі сліпило, але не гріло.

Трійка білих коней, запряжених в санки проскакала,

То дорослі малечу забавляли і катали.

 

 

Зимові пейзажі

Сонечко веселеє білий сніг ласкає,

А сніжок виблискує, палітрою сяє.

Морозець легесенький і вітру немає,

Малеча із радістю у сніжки гуляє.

 

Як доріжкою ідеш, сніг-сніжочок грає,

Він своєю музикою людей звеселяє.

А синички й снігурі пшеничкой смакують,

Неймовірною красою прохожих чарують.

 

Сніговою ковдрою дерева вкриваються,

В шати оксамитові вони одягаються.

А казкова зимонька узори малює,

Й сюрпризами у погоді нас щодня дивує.

 

На дерева горобці гуртичком сідають,

Бешкетують, цвірінчать, весело співають.

Радісно горобчикам, вони розважаються,

Задоволено пташки у сніжку купаються.

 

Хто морозні прогулянки полюбляє,

Той імунітет свій міцно укріпляє.

Еліксиром молодості мороз називають,

Адже ж він від болю й стресів нас оберігає.

 

 

 

Кам’янська і Олешківські Січі

Патріот України добре знає,

Що історія козацтва більш як п’ятсот років має

Якщо хочеш про козаків більше знати,

Треба Дмитра Яворницького читати.

 

Його трьохтомна «Історія запорізьких козаків»

На цікавих документах про життя козаків розповідає,

А художник Рєпін у картині «Запорожці…»

Його писарем відображає.

 

Більш як двісті років козаки існували,

А Січі вісім разів місце розташування міняли;

Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська,

Чортомлицька, Олешківська, Кам’янська, Підпільненська.

 

Найбільше таврійців Кам’янська й Олешківська Січі цікавили,

Бо вони у Бериславському й Олешківському районах були

Поки Кам’янська й Олешківська Січі існували,

Ними вісім кошових отаманів керували.

 

Кость Гордієнко, Яким Богуш,

Павло Федорів, Василь Гуж,

Івани Гусак і Малашевич,

Іван Білицький і Василь Йосипович.

 

Найбільшу славу Кость Гордієнко мав,

Бо чотири рази Січчю керував,

І коли Мазепа проти Петра I повстав,

Він із козаками йому допомагав.

 

Афанасьєв-Чужбинський, Дмитро Яворницький

Тєлєгін, Гошкевич і Сокульський,

Кам’янську й Олешківську Січі дослідили,

А Голобородько й Паталах про них розповіли.

 

Якщо хочеш про Кам’янську Січ більше знати,

Треба на могилі Гордієнка побувати,

Напис на кам’яному дмохметровому хресті «сообщает»

«Здесь раб Божий Константин Гордеевич опочивает…»

 

В червоному Маяку на козацтві добре знаються,

Там залишки Григоріє-Бізюкова монастиря зберігаються,

Тож нехай щодня козацька пісня лунає,

А козацька слава повік не вмирає.

 

 

Люди, бережіть природу!

На околиці села сивий дуб стояв,

Своєю величчю й красою він всіх дивував.

Його широке листя шелестіло, ніби співало,

Й сила-силенна жолудів на його гілках звисало.

Восени, коли вони опадали,

Під дуб часто веприки прибігали,

Й опалими жолудями смакували.

Селяни дуб оберігали й доглядали,

Бо добре з нами,

Що дуб повітря очищає,

Й про предків їм нагадує.

Тож будь-ласка, люди, природу оберігайте,

Якщо трапиться, дерево зрубаєте,

Миттю ви на його місце нове саджаєте.

Якщо будемо природу ми оберігати,

То міцне здоров’я будем мати.

А то буде, як в Карпатах,

Коли браконьєри ліс попиляли,

Навпіл Карпати лисими стали,

Й поселеннями підтоплення загуляли.

Тож, шановні діти!

Гілочки дерев ради забави не ламайте!

Краще нові деревця саджаєте.

Вони – ваше здоров’я, пам’ятайте .

Якщо ви дерево посадили,

Значить слід і пам’ять по собі на землі залишали.

 

 

Люта зимонька-зима

Білий сніг летить лопатий,

Нумо! Всі мерщій до хати.

В руки мітли ми візьмемо,

Й дружно дворик підметемо.

Мороз справу свою знає,

Кригой ріки покриває,

А ми ковзани візьмемо,

Тай кататися підемо.

Люта зимонька-зима,

Веселиться не сама,

Діти в сніжки граються,

На санках катаються.

Одягну пуховичок,

Тай зроблю сніговичок.

Сніговик качається,

Сам собой пишається.

Сніговик, як мужичок,

Замість очей бурячок,

В носику морквинка,

Як снігова дитинка.

Новий рік прийшов веселий ,

Він прийшов в міста і села.

Дід Мороз й Снігурка йдуть,

Діти подарунків ждуть.

 

 

Літній ранок

Коли сходить сонечко, кожен знає,

Яким гарним літній ранок буває.

Росяними самоцвітами луки заблищали,

А з нічних, очеретяних схованок пташки вилітали.

Легкой пеленою над рікой туман здіймається,

Й позолотою від сонця гори покриваються.

Пахощі квіток і трав розливається,

Навкруги від сну все прокидається.

 

 

Мої котики і киці.

Ще з дитинства я люблю тваринок,

Красивих і кмітливих котиків і кицьок.

У народі кажуть, й це мабудь кожен знає,

Хто тваринок любить і про них  дбає,

Той добра і здоров’я собі добавляє.

Так у мене є кицюня Ніка,

Вона хоч і старенька, а на зріст маленька,

Чорно-біла киця, легенька і добренька.

Вона не гуляє, а щодня по мишці ловить і з’ъдаэ.

Хоч вона вже більш як десять років має,

Але красой своєю всіх вражає.

Є у мене чорний коточок,

Звать його Димочок.

Це красивий і кмітливий коточок.

Вночі він на плече моє лягає,

І ніби оперний співак, мурчить-співає.

Димок сам двері відкриває:

Передніми лапками за ручку чіпляється,

Під його вагою ручка опускаєтьсяй двері відкриваються.

Коли Димкову шерсть рукой я гладжу,

То спокій й рівновагу відчуваю,

І нервовий стрес знімаю.

А котик Ліндус, гарні вуса має,

Своєю вагою, ростом і красою всіх вражає,

Гарний апетит Ліндусик має,

Що не даси, все поїдає.

Весь час Ліндус на вулиці гуляє,

Та іноді погрітись в хату забігає.

Коли Ліндусик на дивані по ширині влягається,

То витягується так, що ледь вміщається.

Котик Ксюх красой своєю всіх вражає,

Він м’якеньку, чорно-білу шерсть має.

Коли Ксюшок позіхає,

То свій розовий, красивий ротик розкриває.

Коли їсть або дереться, нікому не вступає,

Своєю лапой з гострими кігтями всіх чіпає,

Коли Ліндусик з вулиці у хату грітись прибігає,

То в коридорі «Мяу-мяу» галас піднімає.

Капа - кицічка маленька, чорненька й гарненька.

Шустра, вередлива, ласкава й грайлива.

Спочатку в інших котиків їх порції трішки з’їдає,

А потім до своєї їжі приступає.

А найбільше Капа корм і кістки полюбляє.

Коли киця захищається,

То гострі кігточки на котиків виставляє,

А потім їх язичком вливає.

По моїй команді «Брик!»

Вона на пол. Влягається,

То наліво, то направо на спинці качається.

Коли спати Капа влягається,

То під ковдру пробирається.

І від задоволення мурчанням займається.

 

Мої собачки

В мене є чотири собачки:

Бусік, Боня, Білочка і Жучка.

Ви хочете про них знати?

Тож почну розповідати:

Бусік на землю лягає,

Лапки вперед простягає

Він маленький і гарненький

На колір сіренький, шерстю лохматенький.

Коли сухарі їсть, постійно горчить.

Коли хочеш його пожаліти,

Він спинкой на землю лягає

І догори лапки піднімає.

Й маленького песика Боню я маю,

Його гладеньку рудо-сіреньку шерсть

Я гладить часто полюбляю.

Боня злий, розумний і рухливий.

Їжой Боня не перебирає,

Що не даси, все з апетитом з’їдає.

Та ще й добавку шукає.

Що не доїли інші собачки,

Він доїдає, язичком їх мисочки виливає.

Білочка-собачка руденька,

Вона лайлива, зла й шустренька,

Коли вона їжу чекає, то голосно гавкає,

Й мене за холоші хапає

Жучка чорно-біла собачка,

Вона ніби на арені циркачка:

Високо й красиво стрибає,

Кістки і хліб на льоту хапає,

Хто б не пройшов по вулиці всіх  лаєм зустрічає.

 

Ода козацтву

У нас в історії були славні козаки.

Сильні духом та сміливі, ну і вояки.

Вони волю боронили від клятих ворогів.

Турків, татар, росіян та ляхів-поляків.

У козаків був порядок та у всьому лад.

Запорукою у цьому був їх Гетьманат.

Кошові та гетьмани, як батьки були.

Козаками керували та в похід вели.

Хмельницький, Вишневецький, Сагайдачний і Калнишевський,

Мазепа, Дорошенко та Кость Гордієнко.

Тож  хто вони, хто вони?

Це мудрі отамани й козацькі гетьмани.

Запорізькі козаки вміло воювали.

Про їх мистецтво бойове всі у світі знали.

Морський похід на чайках, табір із візків.

Постріл із гармати – тікай від козаків.

Запорізькі козаки й у нас побували.

Вони у нашім краї відважно проживали.

Олешківська та Кам’янська Запорізькі Січі.

Тож в нас на Херсонщині козаки були двічі.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь