У пам'яті назавжди
Балада про героя-капітана.
У мальовничому селі, Великі Копані,
Хлопчик Миколка підростав,
Він жив у батьківській любові і добрі,
Та гарне виховання мав.
Хоч частіше Коля з мамою бував,
Та татусь не ревнував,
Мама Ганна його дуже любила,
Бо у неймовірних муках сина народила.
Часто біля батька синок вкладався,
Ніжно йому в очі вдивлявся,
Лагідно шкільні вірші розповідав,
І дитячі пісеньки співав.
Якось «Кукурузник» у селі сідав,
На ньому пілот Миколку покатав,
Із того часу він почав метикувати,
Як у майбутньому льотчиком стати.
На п’ятірки і четвірки в школі він навчався,
А найбільше фізикой вправлявся,
Єфрейтором у Буялику службу закінчив,
Потім до Кримського університету на фізмат вступив.
Миколі армійська служба в душу запала,
Тож думка вернутись в армію його не залишала,
Вступати до військового училища йому вік не дозволяв.
Тоді Коля рапорт начальнику училища подав.
Той, не дивлячись на вік, до вступу допускає,
Якщо він здоров’я для польотів має,
Микола у Сизранське військове училище льотчиків вступив,
Та й з відзнакою, лейтенантом його закінчив.
На гелікоптері, поблизу Херсона службу він почав,
Потім, у Бердянську, перепідготовку на МІ-8 успішно здолав,
Як служив у НДР, героїзм і відвагу проявляв,
Дістав орден «Червоної Зірки» й достроково капітаном став.
До батьків добра звістка долетіла,
Мама фотокартку цілувала і лагідно шепотіла:
«Мій капітан, дитя моє»,
Від радості тато молодшає.
Усурійський, тяжкий клімат капітана не здолав,
Тут ще більше загартованим Микола став,
Звідти він гелікоптером в Афган доставляє,
Потім добровольцем воювать там починає.
Дев’яносто шість бойових вильотів успішними були,
Та злощасні, вересневі дні прийшли,
Під Кабулом «Стінгером» підбитий, гелікоптер палає,
Капітан його відводить і геройські погибає,
Ціной власного життя живих спасає.
Всім селом в останню путь героя проводжали,
Мамі Ганні з сумом співчували,
З почестями капітана на центральнім кладовищі поховали,
А вулицю, де він жив, його іменем назвали.
М.І.Буганов
