Легальні трудові відносини – гарантія пенсійного забезпечення

З січня 2004 року в Україні запроваджено принцип пенсійного страхування, відповідно до якого страховий стаж людині зараховується за умови сплати страхових внесків. Тобто, фактично право на пенсію матимуть лише ті громадяни, які легально одержували заробітну плату в розмірі не меншому за мінімально встановлений законодавством рівень, з 1 січня 2019 року – це 4 173 грн. 

Те, що відносини між роботодавцями та найманими працівниками нерідко не відповідають нормам чинного законодавства, а  заробітна плата виплачується  «у конвертах» або у розмірах значно менших за мінімальний рівень -  не є секретом для більшості громадян.

На жаль, сьогодні ще можна влаштуватися на роботу без укладання трудового договору, але через таку «нелегальну» зайнятість соціально незахищеними залишаються, в першу чергу,  самі наймані працівники.

Несумлінні роботодавці вишукують різні способи мінімізації витрат на оплату праці серед яких: оформлення працівників на неповний робочий день, укладання договорів цивільно-правового характеру, нарахування окремим працівникам заробітної плати значно більшої за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, в той час як всім іншим працівникам – на рівні мінімальної  або навіть менше.

Як приклад, на одному з підприємств області керівнику нараховано заробітну плату більше 350 тис грн, тоді як середня заробітна плата на одного працівника склала 4 тис грн, що у 86 разів менше ніж у керівника. Ще на одному  підприємстві  керівнику та бухгалтеру нараховано заробітну плату  майже 2 млн грн,  при тому що у всіх інших працівників  середня заробітна плата на одного робітника  є меншою у 36 разів.

По окремих роботодавцях відслідковується тенденція скорочення штатних працівників та одночасне збільшення кількості працюючих за договорами цивільно-правового характеру, що дозволяє офіційно декларувати нижчу зарплатню.

Також трапляються  випадки, коли роботодавці, які використовують найману робочу силу, ведуть подвійний  облік робочого часу, тобто працівники працюють по 10-12 годин на добу та ще й  без вихідних, а заробітна плата в трудовому договорі встановлена лише на рівні  мінімального розміру. Оплата роботи в надурочний час, у святкові та вихідні дні, взагалі не проводиться. Перебування робітника в такому статусі негативно впливає на рівень його пенсійного забезпечення в майбутньому та соціальні гарантії сьогодні.

Більшість правників не гарантує позитивних результатів в трудових спорах  неоформлених працівників у разі  виникнення конфлікту з роботодавцем, оскільки останнього практично неможливо притягнути до відповідальності.

Як наслідок, звертаючись за призначенням пенсії,  людина виявляє, що вона не має права на пенсійне забезпечення – у неї просто не вистачає стажу!

Адже з 01 січня 2019 року необхідний для призначення пенсії страховий стаж вже складає 26 років замість 15-ти років, як було раніше. Надалі стаж поступово збільшуватиметься: для тих, хто досягне пенсійного віку в 2020 році, – це 27 років, у 2021 році –28 років і так до 2028 року, коли необхідний для призначення пенсії страховий стаж становитиме 35 років.