Моя зброя - мої очі
Село Великі Копані на Херсонщині з точки зору поліції дуже складне та небезпечне. Однак за статистикою кількість правопорушень - не вище середнього рівня. Бо, як каже заступник начальника відділу Управління превентивної діяльності обласного главку поліції Андрій Хурса, - тут є Неоніла Валеріївна Кудревська, яка дивовижним чином “тримає ситуацію під контролем”.
Неоніла Валеріївна Кудревська - інспектор з охорони правопорядку Великокопанівської громади. Фото, відео Ірини Ухваріної
Така репутація в села склалася ось чому. На його території розташований найбільший на півдні України оптовий ринок “Нежданна”. Починаючи з ранньої весни і до пізньої осені, аграрії області звозять сюди овочі та фрукти, а потім урожай “розїжджається” по всіх інших регіонах. Сюди ж на тимчасові заробітки люди прибувають звідусіль. І більша половина заробітчан, як тут кажуть, неблагонадійні. Тобто, безхатьки; без документів; раніше засуджені; люди, що наразі ховаються від правосуддя або перебувають на обліку в службі пробації та втекли з місця реєстрації; хтось переховується від призову в армію; є залежні від алкоголю або наркотиків; підлітки тікають сюди з неблагополучних сімей.
Автівки та люди снують нескінченним потоком
Узимку ринок затихає. Але приїжджі заробітчани залишаються без роботи, без грошей. Тож починають пиячити та красти. Отже, криміногенна ситуація тут не з простих. А дільничний офіцер поліції - один, і обслуговує він 7 сіл району. До того ж офіцерів дуже часто міняють, - щороку, а то й частіше. Вони просто фізично не встигають займатися профілактикою.
Робота як покликання
Голова Великокопанівської об'єднаної територіальної громади Валентина Костенко каже, що доволі довго шукала відповідальну людину до штату сільради, щоб та постійно перебувала в селі й пильнувала за порядком. Перебирала різні варіанти, але серед місцевих знайти підходящу кандидатуру виявилося складно. У той же час чула дуже багато гарних відгуків про роботу помічниці дільничного, інспектора з охорони правопорядку Неоніли Кудревської з сусіднього села Виноградового.
- Тож запропонувала їй переїхати до нас, пообіцяла набагато складнішу роботу, але одночасно - будинок та більшу зарплатню. І Валеріївна погодилася, - посміхається голова громади.
У громаді раніше був лише опорний пункт поліції, а нещодавно відкрили поліцейську станцію, де є всі умови для роботи та відпочинку і дільничного, і групи швидкого реагування, і інспектора з охорони правопорядку.
До того, як стати “шерифом”, Неоніла Валеріївна у Виноградовому де тільки не працювала: і на виробництві макаронів, і лаборантом на фермі, і завгоспом у будинку культури.
- От саме в будинку культури я познайомилися з правоохоронною роботою і зрозуміла, що бачу себе саме в цій справі. Відчула, що зможу допомагати людям, і я хочу цього, - ділиться Неоніла Кудревська.
Добровільним помічником дільничного та інспектором з охорони правопорядку сільради Неоніла Валеріївна 12 років працювала у Виноградовому, а останні чотири роки - у Великих Копанях. І більша частина її роботи - невидима.
- Чому люди переважно звертаються до таких, як ми, а не до поліції?, - резюмує Неоніла Валеріївна. - Бо не хочуть, щоб це “йшло далі”, фіксувалося в документах, протоколах. Щоб інформація залишилася в їх сім’ях - чи то проблеми з дітьми, чи з сусідами, чи з чоловіком, чи з дружиною. Якщо людина вже звертається - це крик душі, їй потрібна допомога. І майже завжди говорить: “Я ж надіюся, що нікому не скажете?”. Так. Я не розповідаю навіть у сільській раді, хто до мене прийшов і про що ми говорили. І якщо людина скаржиться, то це ще не означає, що вже є винуватець. Треба йти і все з’ясовувати, розібратися в ситуації. Бувають випадки, коли людина прийшла начебто за допомогою, щоб на когось поскаржитися, а насправді “постраждалий” того “кривдника” спеціально пригнічує, аби ще більше його контролювати і тиснути... Цього немає на папері. Це і є профілактика, і її практично не видно. Щоб виконувати таку роботу, потрібно, щоб було щось у душі. Коли приходжу додому, просто падаю з ніг, адже кожну ситуацію доводиться пропускати через себе, і це надто важко. Коли щось не вдається, руки опускаються . Але коли є гарний результат, то хочеться “літати” і працювати далі.
На прохання команди “Шерифи для нових громад” Неоніла Кудревська попросила своїх підопічних розповісти, на умовах анонімності, про її роботу.
Багато хто відмовився, бо не довіряє стороннім людям. Втім, пані Тетяна* погодилася поділитися своєю історією.
Вона одружена більше 35 років і досі дуже кохає свого чоловіка. Разом здолали багато життєвих перипетій, пройшли, як то кажуть, “Крим, Рим, та мідні труби”. Але, відколи діти виросли та роз'їхалися по інших містах, чоловік почав періодично заглядати в чарку. А в такому стані, поки не доводив свою кохану до сліз та нервового зриву, не заспокоювався. Жінка не зверталася до поліції, не хотіла плямувати авторитет родини, “виносити сміття з хати”. Але й жити далі так теж уже не мала сил, думала про розлучення.
- І тут на роботі почула, що з'явилася в селі така Валеріївна, до якої можна звертатися з будь-чого: порадить, допоможе, і поголос по селу про твої проблеми не піде. І я наважилася. Вона все вислуховувала, консультувала, а потім, начебто випадково, зустрічалася з моїм чоловіком, говорила з ним. Досі не розумію, як це їй вдалося, але ось уже два роки - ми знову щаслива родина. І ніхто (навіть найближчі) не знає, яку прірву подолали.
А хто ти така?
Крім того, пані Неоніла організує похорони безхатченків, разом з соціальними працівниками вилучає дітей із неблагополучних сімей (якщо батьки не виправляються), виїздить на конфлікти та бійки, допомагає повернути борги в магазини (адже влітку у людей гроші є, а взимку товари беруть у борг - така специфіка сільського життя), охороняє чистоту та порядок.
На питання, чи не буває страшно, пані Неоніла щиро зізналася:
- Буває. Часто в парку збираються компанії, як нап'ються, починають сваритися. До них підходиш, а вони реагують бурхливо. Доводиться заспокоювати та відправляти по домівках. З лікарні якось зверталися. У них був безхатько, який бешкетував, погрожував вікна побити. Я прийшла, а він з ножем. Коли суворо поставила запитання, то почав виправдовуватися, що то він кавун різав. Обійшлося. Я за характером така, якщо до мене прибігла людина і кричить: “Ой, Боже, допоможіть!” - іду. А потім, коли вже виходжу, розумію, що в цій ситуації могла постраждати і я. А в мене ж також є діти й онуки, не дай Боже, щось би зі мною сталося.
Інспектор з охорони правопорядку Великокопанівської сільради говорить, що з 2016 року стало важче працювати. До того часу вона, як помічник дільничного, мала набагато більше прав, офіційне посвідчення, спеціальний значок.
- Це все скасовано, - пояснює пані Неоніла. - А статусу члена громадського формування в нашій роботі замало. Я підходжу, навіть у формі, до людини з зауваженнями, а вона питає: “А хто ти така?” І що я покажу? Посвідчення інспектора сільради, посвідчення члена громадського формування? І що? Люді зараз навчені, недовірливі, іноді агресивні. Так що моя зброя наразі - лише мої очі.
* Ім'я змінено.
Автор статті Ірина Ухваріна
